Сторінка психолога

 

 

СТРЯПАН НАТАЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

 

Практичний психолог, молодий спеціаліст, має вищу освіту, закінчила в 2014 році Полтавський національний педагогічний університет ім.В.Г.Короленка за спеціальністю "Психологія", стаж роботи - 4 роки. Зараз знаходиться в соціальній відпустці по догляду за дитиною.

 

 

 

Дорогою до дитячого садочка

                   

 

 Вранці батьки поспішають на роботу, а діти — ні...

       Для переважної більшості батьків довести дитину вранці до дитячого садка (навіть якщо він розташований поруч з будинком чималою проблемою. Що вже говорити про ті варіанти, коли дитячий садок розташований в іншому кінці міста, куди добиратися доводиться кількома видами транспорту?

Вранці малюки, які не виспалися, вередують, батьки починають нервувати, лаяти їх. У відповідь, діти ще більше хничуть, сльози котяться градом, а якщо ще й погода підкачала, тоді — тримайся! Кепський настрій на цілий день гарантовано!

Як зробити дорогу до дитячого садка веселою й цікавою — і для дітей, і для дорослих?

Беріть ініціативу у свої руки

         Якщо ваша дитина ще зовсім маленька, ініціативу доведеться брати на себе. Повільно плететься ззаду вас — влаштуйте гру Хто швидше добіжить до... того дерева, лавки, зупинки». Забігає далеко вперед — «Допоможи мені, синочку (донечко), обійти (і калюжі (кучугури, ями тощо)». Повірте, спрацьовує. Крім того, і дитини формується почуття відповідальності за іншого, впевненості в тому, що вона вже підросла і може допомогти мамі, татові, бабусі обійти перешкоди або перемогти в забігу.

          У дитини кепський настрій — розкажіть казку або історію про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом'ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс тощо. Фантазуйте! Якщо дитина доросліша, нехай продовжить розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвитку її уяви й мовлення.

Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або зіграйте в «Буріме»: нехай малюк скаже два слова, що закінчують­ся на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки — ви загадуєте, а дитина «придумує». Наприклад, «бджілка» — «квітка». Один малюк 4-х років склав таке: «Пролетіла бджілка-а-а. І зраділа квітка-а-а!» І нехай спочатку це 5уде не дуже образно і складно — зате весело!

           Якщо вам доведеться тривалий час йти пішки, можна вико­ристовувати час, проведений в дорозі, з великою користю. Нап­риклад, помітити кілька кущів і звертати увагу дитини на ті зміни, які з ними відбуваються: навесні — розпускаються бруньки, потім з'являються листочки; влітку все цвіте; восени — листя жовтіє, сохне і опадає тощо. Потім вдома можна намалювати те, що ви бачите щодня, або вести щоденник спостережень.

          Дорогою можна закріпляти з дитиною набуті нею вдома або в садочку знання. Наприклад, якщо дитина недавно ознайомилася з геометричними формами, можна по черзі з нею називати круглі предмети, потім — квадратні. Щойно малюк почав розбиратися в кольоровій гамі — попросіть назвати його предмети певного кольору, але не поспішайте. Нехай малюк засвоїть спочатку один колір, наприклад зелений, і називає предмети тільки ці кольору. За кілька днів — жовтий тощо.

Словесний поєдинок

              За нагоди можна пограти з дитиною у «Тварин». Ви називаєте якусь тварину, а дитина у відповідь називає тварину на ту букву на яку ваше слово закінчилося. Наприклад, «вовк — коза». А якщо дитина ще мала, можна просто пограти у «слова» за тими самі правилами, називаючи без обмежень всі предмети, явища і на казкових героїв.

Якщо вам доводиться тривалий час стояти на зупинці в очікуванні транспорту, пограйте у «Фігури». Попросіть дитину показ як стояв би на зупинці зайчик. Нехай стане у характерну для зайчика позу, потім трішки поскаче. Це не тільки пожвавить очікування а й допоможе дитині реалізувати потребу в рухах.

              Можна також придумувати разом з дітьми загадки. Наприклад «Руда, хитра... (не відгадав — продовжуйте далі) живе в ліс зайцями ганяється». Один 5-річний «вундеркінд» склав загадку, яку навіть вихователька не змогла відгадати. «Що сирим не їдять, а вареним викидають». З'ясувалося, лавровий лис Малюк, спостерігаючи за приготування юшки, запитав: «Те чому ти викидаєш ці листочки, вони ж зварилися?».

 

             Ось так. Творіть! Можливо, і ви складете свої загадки, казки, історії та і і тоді дорога до дитячого садка або тривала поїздка з малюком не здаватиметься вам втомливою та одноманітною.

 

 

Виховуйте самостійність.

 

 

         Усі батьки прагнуть виховати свою дитину самостійною, мріють, щоб вона з малечку допомагала їм. Та не завжди вдається привчити дитя до самообслуговування, до посильної праці, оскільки батькам часто не вистачає терпіння навчити, зачекати, поки закріпляться навички та уміння. А потім дорослі дивуються, що дитина не самостійна, не вміє нічого робити, не допомагає. Отже, ці важливі для подальшого життя якості потрібно формувати з раннього дитинства.

Нас примушує щось робити свідомий намір, мета, наша воля. Тому працювати треба над формуванням не лише умінь, а і свідомого бажання досягти свого, допомагати, робити приємність іншим. Найбільш дієвим механізмом створення таких поведінкових реакцій у дитинстві є імітація.

           Воля теж починає формуватися з перших хвилин життя , коли малюк має зробити певні зусилля, щоб отримати бажане, наприклад, дотягтись до материнських грудей. Тому не варто " бігти попереду паровоза ", догоджаючи маленькій дитині . 

            Часто батьки не дають розвиватися далі цій волі, адже дорослим легше швидко одягнути дитину, ніж чикати, поки вона сама пів години одягатиметься . Тому батьки через брак часу чи терпіння втрачають найсприятливіший період для формування навичок самостійності, який у психології називають "кризою трьох років", або кризою "я сам".

Вони не заохочують природне бажання робити все самостійно. Більш активні діти відстоюють цю свою установку, потрапляючи в розряд"непослухів", а більш пасивні("зручні» для батьків) повністю підкоряються їх волі, щоб і дорослими не піднятися до відповідальності за своє життя та за свої досягнення в ньому.

            Якщо маленька дитина хоче допомогти, треба дозволити їй, наприклад, помити посуд чи зібрати сміття , витерти за собою розлите молоко. Навіть якщо вона щось розіб’є чи буде робити повільно, треба заохочувати спроби. Тоді поволі такі дії, така модель поведінки входить у звичку. Але якщо відмовити дитині у її прагненні до самостійності, то втрачається головне - дорогоцінний час.

          Згодом однаково доведеться ставити дитину перед фактом , що вона має виконувати якусь домашню роботу, допомагати батькам. Навіть якщо в дитини тепер немає бажання це робити, її слід терпляче привчати, наприклад розповідаючи історії про те, як це вміння виручило вас свого часу.

            У психологів, звісно, є уявлення про те, що повинна вміти дитина в тому чи іншому віці , які навички повинна опанувати. Приміром , з трирічного віку вона має сама одягатися, у 7 років - уміти самостійно розігріти їжу та самостійно пообідати, самостійно скласти портфель, розпоряджатися кишеньковими грошима тощо.

               Спонукати до самостійності можна різними способами, зокрема ввести дитину в колектив. Наприклад, відпровадити в гості чи в якесь інше середовище, де вона буде змушена самостійно себе обслуговувати. Тим часом, батьки ніби і не примушують щось робити, але дитина під тиском середовища і обставин змушена вчитися життєвим навичкам. Самі вони не з'являться і не розвинуться-батьки для цього мають активно організувати простір дитини, регулярно займатися її вихованням. Адже воля дитини формується під впливом дорослого. Тому правильно буде витрачати більше часу, але почистити картоплю чи помити чашки разом з дитиною, а не робити це замість неї.

           Нині дедалі складніше сформувати навички наполегливості, працьовитості та самостійності, бо людина, захищена цивілізацією, усе менше наражає себе та своїх дітей на непохитні вимоги природи на зразок "не побігаєш - не пообідаєш". Та батьки мають усвідомити, що функціональні навички дитини - це крок до її впевненості в собі.

Що раніше дитина опанує корисні навички, то краще самовизначиться та відчує себе самостійною.

 

 

 

Істерика у дитини.

 

      Багато діток влаштовують істерики. У одних це починається раніше, у інших – пізніше. Найчастіше істерики спостерігаються у дітей у 2,5 - 3 років, під час проходження вікової "кризи 3-х років". Але є такі діти, у яких істерики тривають багато років. Лише деякі ніколи істерик не влаштовують.

     Як правило, істерика починається з плачу або з крику. Малюк починає виражати протест, вищати, тупати і ляскати дверима. Потім дитина починає штовхатися, розмахувати руками і кататися на підлозі. Потім він дуже голосно кричить. Крім того, він може розкидати речі і заподіяти собі біль. Стежте, щоб малюк себе не укусив до крові і не набив шишку собі. 

Перш ніж влаштувати рев або плач, малюк зазвичай шукає привід, щоб побитися. Часто буває так, що хлопці навмисно провокують істерики і просять те, що нереально отримати.

       Коли у дитини починається істерика, він спочатку вищатиме, кричатиме, битиметься і штовхатиметься. Потім він трошки заспокоїться, і наступить вже інша, спокійніша фаза. Він схлипуватиме, потім може встати або сісти біля вас. Після цього він може залишатися таким же розсердженим або попросити, щоб ви його узяли на руки. У малюків дуже швидко міняється настрій. Істерики можуть несподівано з’являтися і зникати. У міру дорослішання дитини істерики проходять важче.

Чому діти влаштовують істерики?

        Істерики трапляються часто, коли малюк знаходиться поряд з вами або з іншою близькою людиною. Деякі влаштовують істерії вихователям дитячого саду. ("Істерика любить глядача").

        Як правило, дитина влаштовує істерики в будинку, коли ви займаєтеся домашнім господарством. Адже він теж хоче взяти участь. Крім того, малюк може влаштувати істерику, якщо ви хворі або засмучені. Чи якщо він хворий, розчарований або стомлений. Причиною істерик є прихильність, любов, невдоволення і почуття надійності.

Що можна зробити, якщо у дитини істерика

        Постарайтеся попередити бурю, яка ось-ось почнеться. Відверніть малюка. Запропонуєте йому пограти, допомогти вам або почитати казку. Якщо ви бачите, що він так і шукає привід щоб влаштувати істерику, зробіть що-небудь неординарне.

Можна вчинити інакше. Як тільки малюк почне влаштовувати істерику, вийдіть з його кімнати. У вакуумі істерики не влаштовують. Залишившись наодинці, малюк припинить.

Дитина повинна знати, де закінчуються межі вашого терпіння. Тоді він намагатиметься  тримати себе в руках. Ваша відмова в чому-небудь не буде так важко сприйматися.

Обійміть дитину міцніше. Вона повинна заспокоїтися. Якщо ви її частіше братимете на руки, то вона рідше влаштовуватиме істерики. Поговоріть з нею  про проблему, яка викликала істерику. Постарайтеся знайти вихід, як її в майбутньому запобігти.

Деякі батьки здійснюють велику помилку, коли починають бити малюка. Це лише збільшує тривалість і частоту істерик. Якщо ви застосовуватимете силу відносно дитини, його істерики стануть лютішими.

Не проявляйте слабкість, оскільки вона дозволить малюкові вами маніпулювати.

 

 

Ваша дитина йде в дитячий садок. Психологічна підготовка. 

 

 

      Перебування дитини у дитячому садку створює умови для розвитку його самостійності. У ДНЗ діти набагато легше навчаються самообслуговуванню: навчаються самостійно вдягатися, слідкувати за особистою гігієною, їсти, прибирати за собою.

      У ДНЗ дитина опанує навички спілкування з однолітками: домовлятися, дружити, враховувати інтереси інших. Також дитина навчається спілкуванню з дорослими людьми (вихователі,психолог, працівники). Діти згодом звикають один до одного. Між ними налагоджуються тісні відносини, з’являються друзі.

       У садочку більше часу, ніж вдома, приділяється ігровій діяльності та заняттям, які розвивають логічне мислення, художні та музичні здібності. Тут в них розвивається набагато більша фізична активність.

      Дитина привчається до дисципліни та розпорядку дня невимушено та весело.

В умовах ДНЗ дитина позбавляється егоцентризму ( я – моє), навчається брати до уваги думку іншої людини, ділитися іграшками, допомагати іншим, якщо хтось не знає правил гри або не вміє вдягатися.

Дитячий садок – це чудова можливість для батьків зайняти своїх дітей і в цей час займатися своїми справами.

От настав той час і ви наважилися віддати свою дитину у дитячий садок, з чого почати? Треба врахувати і замислитися:

    Вирушайте до садочку, можна одразу з дитиною. Познайомтесь з завідуючою закладом, з вихователями, попросіть подивитися групу, поцікавтеся розпорядком дня, харчуванням, відчуйте атмосферу дитячого садку. В той час, коли ви будете проходити медичне обстеження та готувати документи, починайте готувати дитину психологічно до дитячого садка, а можете і раніше.

Психологічна підготовка дитини у дитячий садок:

  • Радійте та розповідайте дитині, яка вона вже доросла та розумна – може іти до дитячого садку разом з іншими дітьми.
  • Розкажіть як багато нового цікаво у садочку – діти, іграшки, танці, співи, свята.
  • Розкажіть   цікаві історії та спогади вас або ваших близьких про перебування у дитячому садку.
  • Обов’язково відвідайте дитячий садок разом з дитиною, погуляйте на майданчику.
  • Пограйте в гру з ляльками або м’якими іграшками «Дитячий садок».
  • Намагайтеся знайти малюкові компанію однолітків у дворі, відвідати групи розвитку.
  • При спілкуванні з однолітками дайте йому волю. Не втручайтеся у гру. Якщо під час гри назріває конфлікт, вчасно попередьте його, щоб не відбулося бійки між дітьми.
  • ОБОВ’ЯЗКОВО поясніть заздалегідь, що мами не буде у дитячому садку, але вона прийде та забере дитину. Це ви повинні розповідати впевнено, без вагань та сумнівів.
  • Дослухайтесь до батьківської інтуїції, кажіть дітям «Я тебе люблю».

 

Адаптація до дитячого садка

 

       В житті дитини настає період, коли їй доведеться відвідувати дитячий садок. У період адаптації у дитини відбувається зміна динамічних стереотипів - раніше сформованих звичок та устрою життя. Додайте до цього й так звану імунну та фізіологічну зміну, подолання психологічних перешкод. Тому малюк переживає стрес, прояви якого різноманітні - відмова від їжі, сну, спілкування з оточуючими, занурення у себе, плач, хвороби. Для того щоб адаптація до дитячого садка проходила легше, слід підготувати малюка до того, що незабаром у його житті настануть зміни.

       Середній строк адаптації - 7-10 днів в ясельному віці; з 3 років - 2-3 тижні; 5-6 років -1 місяць. Виникнення у дитини стійкого "адаптаційного синдрому" свідчить про її неготовність до виходу із сім'ї.

       Запам'ятайте кілька правил, які Ви повинні по можливості дотримуватися для прискорення періоду адаптації:

1. У перші декілька тижнів не залишайте малюка в дошкільному колективі на цілий день, якомога раніше забирати малюка додому (до прогулянки, до обіду, до сну, відразу після сну).

2. Створіть спокійний, безконфліктний клімат для нього в сім'ї.

3. Створіть вдома, по можливості, такий самий режим, який існує в дитячому саду. Режим дня групи є в куточку батьків, або запитайте у вихователів.

4. Набагато скоротіть перегляд телевізійних передач.

5. Як можна раніше повідомте лікаря і вихователя про особистісні особливості малюка.

6. Не обговорюйте у присутності дитини вихователів, бо педагог втратить авторитет в очах дитини. Крім того знайте, все що Ви говорите або робите вдома при дитині, може стати надбанням громадськості.  Адже Ваш малюк поспішає поділитися з вихователем і одногрупниками всім, що дізнався і побачив нового.

8. Щовечора цікавтеся у дитини про те, як пройшов день, що сталося нового і цікавого.

9. Говоріть дитині, що вона вже доросла.

10. Давайте дитині із собою улюблені іграшки (але будьте готові до того, що вони можуть забруднитися або зламатися).

11. Підтримуйте самостійність дитини вдома.

12. Придумайте ритуал «прощання» перед відвіданням садка.

13. Зустрічайте дитину з посмішкою.

14. Розповідайте дитині якомога більше доброго про садок, поділіться своїм досвідом.

15. Навчіть дитину навичкам самообслуговування (складання іграшок, одягання, прийом їжі тощо)

16. Якщо період адаптації у вашої дитини затягнувся на дуже тривалий час, зверніться до психолога дитячого садка. Психолог проведе з вашою дитиною корекційну роботу (тренінг, який складається з декілька цікавих ігор) спрямовану на прискорення періоду адаптації до умов дитячого садка.

       Чого не потрібно робити:

 - негативно відгукуватись про спеціалістів закладу,

 - наказувати вдома дитину за капризи в садку,

 - виявляти тривогу, неспокій, плакати з приводу важкого звикання малюка,

 - забороняти контакти з іншими дітьми,

 - залякувати дитину дитячим садком.

        

 

         Перелік правил для батьків, дотримання яких допоможе адаптувати дитини до дошкільної установи

 

1.     

До вступу дитини в садочок рекомендується неодноразові короткочасні екскурсії до групи та знайомство з педагогами. Краще, якщо ці відвідування будуть відбуватися у вечірній час. Це допоможе зняти емоційну напругу та встановити контакт з педагогом як батькам, так і дітям.

2.    
Необхідно розповісти педагогам про індивідуальні особливості дитини: його темперамент, характер, звички, улюблене заняття, переваги в їжі і т.д. Також слід повідомити про те, як, яким чином батьки реагують на неадекватну або небажану поведінку дитини. Наприклад, коли він капризує, сердиться або пустує.

3.    
Педагоги повинні бути ознайомлені з особливостями режиму дня малюка в сім'ї, коли і як він засинає, просинається, як відбувається годування, чи супроводжується воно особливим ритуалом,як організовується неспання дитини?

4.    
Для педагога буде цікавою інформація про сформовані або несформовані культурно-гігієнічні навички (чи вміє дитина самостійно та акуратно їсти, одягатися, роздягатися, користуватися носовою хустинкою, горшком і т.д.).

5.    
Слід розповісти вихователеві й про те, як формувався досвід спілкування дитини з дорослими та однолітками, яке коло її спілкування (чи вміє бути доброзичливим, чи грається разом або поряд з іншими дітьми,ю чи знає та використовує необхідні правила для встановлення та підтримки контакту з дорослими, так і з дітьми).

 

                              Бажаю Вам і Вашій дитині удачі при входженні в колектив однолітків!!! 


 

Пам’ятка для осіб, які переселилися з Донецької
та Луганської областей внаслідок збройного конфлікту

«Як впоратися зі стресом»

Люди по-різному реагують на кризові події. Нижче наведено деякі
приклади реакцій на стресові ситуації.
 Фізичні симптоми (наприклад, тремтіння, головний біль, різка
слабкість, втрата апетиту, різноманітні больові відчуття).
 Плач, печаль, пригнічений настрій, скорбота.
 Тривога, страх.
 Напруга і нервозність.
 Неспокійні думки про те, що трапиться щось погане.
 Безсоння, нічні кошмари.
 Дратівливість, злість.
 Почуття провини, сором (наприклад, за те, що не змогла пере-
конати інших рідних поїхати з небезпечної зони).
 Втрата орієнтування в ситуації, емоційне заціпеніння, відчуття
нереальності того, що відбувається або перебування «в тумані».
 Замкнутість чи нерухомість.
 Відсутність реакції на інших людей, небажання розмовляти.
 Втрата пам’яті (наприклад, не можете згадати, що сталося).
 Нездатність подбати про себе і про власних дітей (наприклад,
відмова від їжі і пиття, нездатність приймати прості рішення).
Ці переживання – НОРМАЛЬНА РЕАКЦІЯ НА НЕНОРМАЛЬНІ
ПОДІЇ.
Вам стане краще з часом. Не всі ваші переживання є ознакою хво-
роби. Не відмовляйтеся від допомоги інших, навіть якщо вам здається,
що вони вас не можуть зрозуміти. Намагайтеся повернутись до повсяк-
денних завдань. У кожної людини є природні ресурси долати труднощі.
Використовуйте позитивні способи подолання стресового стану
 Достатньо відпочивайте.
 По можливості регулярно їжте і пийте.
 Спілкуйтеся і проводьте час із сім’єю та друзями.
 Обговорюйте проблеми з тими, кому довіряєте.
 Займайтеся тим, що допомагає розслабитися (гуляйте, співайте,
моліться, грайте з дітьми, взаємодійте з тваринами, слухайте за-
спокійливу музику).
 Займайтеся посильною фізичною активністю.
 Знайдіть безпечні способи допомогти іншим в умовах кризи і
беріть участь у колективній діяльності.
Уникайте негативних способів подолання стресового стану
 Не вживайте алкоголь та інші психоактивні речовини, не зло-
вживайте палінням та кавою.
 Не спіть цілими днями.
 Не працюйте весь час без відпочинку і розслаблення.
 Не відокремлюйтесь від друзів і близьких.
 Не нехтуйте правилами особистої гігієни.
 Не впадайте в гнів і не вчиняйте насильства.

 

КОЛИ ЗВЕРНУТИСЯ ПО ДОПОМОГУ ДО ПСИХОЛОГА
 Симптоми продовжують проявлятися через тривалий час після
психотравмуючої події й при цьому не слабшають.
 Змінилося відношення до роботи.
 Тривають нічні кошмари або безсоння.
 Важко контролювати свої почуття. Бувають раптові вибухи гні-
ву. Багато чого злить, дратує.
 Немає людини, з якою можна було б поділитися своїми пережи-
ваннями.
 Відносини в родині сильно погіршилися.
 Відносини з товаришами по роботі, сусідами, знайомими силь-
но погіршилися.
 Оточуючі говорять «Він сильно змінився».
 Стали частіше відбуватися нещасні випадки.
 З’явилися шкідливі звички.
 Тягне більше випивати, курити, приймати «заспокійливі» засо-
би.
 З’явилися проблеми зі здоров’ям, яких раніше не було.

 

ПАМ’ЯТАЙТЕ!
В основі Ви – та сама людина, якою були до трагедії.
Якщо Ви страждаєте занадто сильно, або занадто довго – зверніться
до психолога.

 

 

 

 

Практичний психолог

 

СТРЯПАН НАТАЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА практичний психолог, молодий спеціаліст, має вищу освіту, закінчила в 2014 році Полтавський національний педагогічний університет ім.В.Г.Короленка за спеціальністю "Психологія", стаж роботи - 4 роки. Зараз знаходиться в соціальній відпустці по догляду за дитиною.

 

1
2
3
4
5